В цілому нічого не змінилося, ти так саме прокидаєшся вранці, миєшся, заварюєш каву, ліниво морщишся на свій сніданок, тільки з кожним днем ​​за вікном все темніше. І одного разу твій будильник продзвенить, ти відкриєш очі і побачиш ніч. А це значить, що у твоєму місті осінь. Осінь схожа на вишукану хворобу: спочатку ти милуєшся зміною фарб, хапаєш руками листопади, але вже починаєш відчувати якусь нетутешню печаль і переймаєшся тихою ніжністю до коханих і близьких, немов би завтра з останнім листком, який впав на асфальт, зникнуть і вони. Але час йде, і поетичний флер спадає з осені, оголюючи голі дерева, холод, похмуру сльоту і перший мокрий сніг, який швидко перетворюється у бруд під ногами застуджених людей з похмурими обличчями. Але чим холодніша і безпросвітніша темрява зовні, тим затишнішим здається тепле м'яке світло у квартирі. І якщо літо - це час тікати з дому назустріч нездійсненним мріям підліткової душі, то пізня осінь - час повертатися.
© Аль Квотіон

І як же добре - просто жити!
Отак ранково пити каву.
Кудись іти,чогось хотіти.
Це сонце,небо,квіти,трави...

Ці люди,що тобі назустріч.
Як пощастить - хтось усміхнеться.
І,може,випадкова зустріч
Луною в серці озоветься.

І цей листок,що впав під ноги,
Може,чекав саме на тебе.
Й багрянцем встелена дорога -
Оце і все,що зараз треба.

Візьму до рук осіннє диво -
Хай поживе в долонях літа.
Тремтить прощально-полохливо,
Бо добре знає,щО це - жити...

©Валентина Матвіїв

Вільний той, хто може говорити правду. Щасливий той, чию правду розуміють і прощають. Мудрий той, хто правдою не завдає болю.

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!