Отак ранково пити каву.
Кудись іти,чогось хотіти.
Це сонце,небо,квіти,трави...
Ці люди,що тобі назустріч.
Як пощастить - хтось усміхнеться.
І,може,випадкова зустріч
Луною в серці озоветься.
І цей листок,що впав під ноги,
Може,чекав саме на тебе.
Й багрянцем встелена дорога -
Оце і все,що зараз треба.
Візьму до рук осіннє диво -
Хай поживе в долонях літа.
Тремтить прощально-полохливо,
Бо добре знає,щО це - жити...
©Валентина Матвіїв
